Просто спробувати новий сорт чи віддати данину традиції? Навряд.
Чай завжди був актом гостинності та дружелюбності. У старовинному китайському вірші є рядки: «Аромат чаю і смак чаю зміцнюють відносини між людьми». У цьому вся його суть — єднати.
Чай дивовижно поєднує, навіть те, що здається несумісним. Колись у Китаї за чашкою зеленого чаю зустрілися конфуціанець і буддист. Один бачив у чаї етикет і красу спілкування, інший — шлях до спокою. Так чай увібрав у себе і радість зустрічі, і мудрість усамітнення.
Європейці за кілька десятиліть зробили чай частиною свого способу життя — їхній five o’clock став символом самодисципліни й аристократизму.
Китайський поет Лу Юй написав Ча Цзін» — Класичну книгу чаю. До цього чай був звичайним напоєм. Лу Юй об'їздив десятки храмів, вивчаючи у ченців вирощування, обробку, категоризацію, заварювання. Він побачив у чаї ту саму гармонію і порядок, що існує у всьому. Його книга змінила чай назавжди.
У VII-IX століттях буддійські ченці в Кореї садили чайні дерева біля храмів на горі Джирисан. Чай для них був формою спілкування. Вони називали це «сеонча», дзенський чай. Готували і ділилися їм як невербальною проповіддю.
Китайський знавець Лінь Ютан писав: «Приберіть зі спілкування чай — і він втратить сенс». Буддійські ченці пили чай з однієї чаші, як святе причастя.
Так, чай — це просто корисний настій листя. Але якщо серце відкрите, він стає напоєм людяності. В Японії байдужу людину називають «людина без чаю». Адже навіть простий ритуал створює простір гармонії й мудрості.
